Знайшов цікаві спогади про події вересня 1939 року у Коломиї. Перші спогади - польки, другі та треті - українців.
Щоденник колишньої коломиянки Ірени Градиської, молодої в той час польки, представниці багатої коломийської родини підприємців Біскупських:
Ірена Градиська. То вже 60 років*„... Яким дивом розтріпані і пожовклі картки щоденника шістдесятирічної давності опинилися на дні старої валізи, з якої кинулися навтьоки павуки, коли порядкувала на стриху, не маю поняття. Прибули до Англії довгим шляхом через Казахстан, Узбекістан, Каспійське море, Персію, Індійський океан, Індію, Ліван, Баварію...
18 вересня 1939 року. Тиша. Не перед бурею, а після неї. Як і інші поляки намагаємося не виходити з дому. Згораємо від сорому за програну війну з німцями. Ще два дні тому в нашому місті квартирував зі своїм штабом маршалок Ридз-Сьмігли (головнокомандуючий польської армії. М.К.). Звідси мав розпочатися контрнаступ. Сьогодні вже знаємо. Цілий уряд втік до Румунії. Чуємося ошуканими, виведеними в поле. До останнього вірили в нашу великодержавність. Ще пару днів тому вулиці Коломиї були заповнені автомобілями зі столичними номерами. Це були ті, що втікали з Центральної Польщі... Все йшло на Кути, там залишали автомобілі і вбрід, де лише неглибока вода, – через Черемош до Румунії. Багато автомобілів стоїть тепер по ровах, біля них крутяться спритники. Все рухнуло, але є й такі, які хочуть нажитися.
Близько полудня ввійшли перші радянські відділи.
( Read more... )