trina_ka

звідси

via dar_jan

надибала таку мапу:



via bulavec i sandro_shanidze

Он дарил только хрупкие вещи.
Как-то в одно селение пришел и остался жить старый мудрый человек. Он любил детей и проводил с ними много времени. Еще он любил делать им подарки, но дарил только хрупкие вещи. Как ни старались дети быть аккуратными, их новые игрушки часто ломались. Дети расстраивались и горько плакали. Проходило какое-то время, мудрец дарил им совсем другие игрушки, еще более хрупкие.
В один день родители не выдержали и пришли к нему:
- Ты мудр и желаешь нашим детям только добра. Но зачем ты делаешь им такие подарки? Они стараются как могут, но игрушки все равно ломаются, а дети плачут. Но они так прекрасны, что не играть в них невозможно.
- Пройдет совсем немного лет, - улыбнулся старец, - и кто-то подарит им свое сердце. Может быть, это научит их обращаться с этим бесценным даром хоть немножечко аккуратней.

надибано у shehina

http://tertyi.livejournal.com/17960.html

дуже цікаво написано. дивуюся своєму незнанню історії.

"Провідний російський телеканал повідомив учора, що 2008 року 2 787 українських громадян скоїли злочини в Італії. В інтерв’ю телеканалу один відомий журналіст заявив, що це неминучий наслідок посмертного присудження Шухевичу звання Героя України"

УПД. це гіпербола, звісно (?), але яка влучна)))

послухавши оце, нагуглила таке :))

Бабушка кашляет, рвётся под мышкой её ночнушка,
Белокачанная ночка висит над моей старушкой,
Бабушка кашляет, под кроватью сидят две тыквы,
Меткими спицами чёрный овечий клубок утыкан.

В горле застряли таблетки белые - целые нотки,
Мыши таскают таблетки белые в чёрные норки,
Тыква не станет каретой, не станут конями мыши,
Золушка на колёсах, ей мыши платками машут.

Бабушка кашляет, лёгкие рвутся последние путы,
Утром наступит девятое мая, напишет Путин;
Мир, словно ниточка, лёгкому нищему благодарен;
Мир, словно облачко, крылышком машет весёлый Гагарин.

Жаль, что не может наведывать скорая каждый вечер!
В прошлую пятницу выдал бутылочку добрый доктор:
В ней - снов по горлышко, пробочку вытяни - вот и отрада.
Нет больше облачка с тонкими нитями, нет - и не надо.

Автори - Свєта Волкова і Леся Рой.

останнє питання: роздивитися карикатуру (громадяни, не стійте, імпортне взуття закінчується - соррі, картинку не можу поставити) і написати:

1. Які явища життя українського суспільства відображає карикатура? Чи були вони характерними для того часу? Свою відповідь обґрунтуйте. (2 бали)
2. Чи вплинули на моральний клімат радянського суспільства ці явища? Свою відповідь обґрун-туйте. (2 бали)
3. Обслуговуванню якої черги надає перевагу продавець? Поясніть чому? (2 бали)
4. Що, крім грошей, треба було мати пересічній радянській людині, щоб купити імпортні товари? (2 бали)
5. Чим можна пояснити бажання радянських людей купувати саме імпортні товари? Чи у всіх громадян була така можливість? Поясніть чому? (2 бали)

Відповідність програмі: Етносоціальні процеси і рівень життя населення в середині 1960-х – на початку 1980-х рр.

Термин «гопники» возник в начале 20-х годов прошлого века. Тогда в Ленинграде в помещении гостиницы «Октябрьская» на Лиговском проспекте организовали Городское общежитие пролетариата, сокращенно ГОП. Туда свозили выловленных на улицах юных беспризорников, уличенных в мелких кражах и других противоправных действиях. Обитателей этого учреждения и им подобных стали впоследствии называть гопниками.

В результате взаимопроникновения и блендирования культуры русской крестьянской общины с ее круговой порукой и культуры криминального дна городов, начавших активно расти в результате развернувшейся в Советском Союзе индустриализации и сопутствующей ей урбанизации, и возник феномен гопничества.

уся стаття тут

помічено у zhsky

1
( Счастье есть )

Голос де Ля Круса: скажіть, пацієнте, на біса ви постригли власну дружину наголо?
Голос пацієнта: бо з довгим волоссям, схожим на траву, у неї надто глибокі очі.
Голос де Ля Круса: і що з того?
Голос пацієнта: я боюся глибини і дружини боявся, бо не вмію плавати.
Голос де Ля Круса: а тепер? тепер вам легше?
Голос пацієнта: ну так, тепер вона кришнаїтка, її очі вкриті міцною кригою, і в них уже не втопнеш...
Голос де Ля Круса: кришнаїтка? це коли персональні боги, персональні демони, власні небеса й власне пекло?
Голос пацієнта: перепрошую?
Голос де Ля Круса: як гадаєте, вона вже себе пізнала?
Голос пацієнта: я не впевнений, її зараз навіть рідні не пізнають, вона ж лиса!
Голос де Ля Круса: (із розумінням киває) ну так, це все від ядерних боєголовок...
Голос пацієнта: які ще боєголовки?
Голос де Ля Круса: можливо, це для вас буде надто складно...
Голос пацієнта: та ні ж бо, кажіть, я хочу знати, яким це боком моя лиса дружина причетна до ядерних боєголовок!
Голос де Ля Круса: (притишено, наче по секрету) гаразд, розумієте, стати кришнаїтом, як би вам пояснити... Ну, це означає – послати на хер своїх богів і демонів, закидати свій всесвіт ядерними боєголовками й споглядати, як на ці руїни, запорошені снігом, без бою входить харе кришна... (пошепки) залишаючи відбитки своїх спортивних черевиків...

сашко ушкалов. ESC. Сім абсурдових п’єс. – Харків: Майдан, 2006. – С.59-61.

нарешті дійшли руки і до Хадановіча. правда ж, чорт забирай!

( Read more... )

кого ты ждешь? за окнами темно.
любить случайно женщине дано.
ты первому, кто в дом войдет к тебе,
принадлежать решила, как судьбе.
который день душа ждала ответа,
но дверь открылась от порыва ветра...

ты женщина, а это - ветер вольности,
рассеянный в печали и любви.
одной рукой он гладил твои волосы,
другой - топил на море корабли...

на пам*ятаю чиє.

надибала збірку танців для армійських колективів ;)

contrary_wind пише про людей таке от

«Кит на ймення Андрюша був невидимий. А в іншому не відрізнівся від нормальних китів. Любив пірнати, плавати, пускати фонтан та упадати за китами-дівчатами. А коли помічав в океані якесь китобійне судно, підпливав до нього й суворо питав (дуже голосно):
— Навіщо ви полюєте за китами?
Андрюшу ніхто не бачив, тому рибалки думали, що то БОГ з ними говорить. І відповідали:
— Таке наше покликання! Бо ж ми — китобої!!!
— Он як! — сердився Андрюша і обливав їх фонтаном, а потім пірнав під судно й підкидав його понад хвилі.
І лякалися китобої божого гніву, і уклякали навколішки, і, піднявши руки до неба, волали:
— Ми більше не будемо китобоями!
І більше не були…»

Сергей Седов. Сказки несовершенного времени. Просто чудова книженція :)