я Тріна))

Розколоворотилось серце

Він підходить до тебе, торкається й каже: "Іди!"
Ця довіра безмежна - як легені відкриті на вдих.
Розколоворотилось серце і впало коло воріт
вкритим сажею згарищ каменем - і зрадник, і лицар, що має від брами ключі.


Тим камінням - ген-ген - моститься звивистий шлях
для всіх інших сердець, неопалених, неопалимих.
Він - останнім - босоніж іде й відчуває серцебиття
із-під сажі. І піднімає. Й несе до світла.
я Тріна))

два ангели вперед

після спалахів сонць лишилось два кратери
на планеті-лиці маленького принца.
навчи мене, Господи, читати наново
за того хто не зможе дивитися.

вишиватиму хрестиком – не до гладі тепер.
хтось більше за зброю боїться погляду світлих очей.

найправдивіші найжорстокіші сто дзеркал у німоті
чи відіб’єшся чи здивуєшся чи живий.

всі шеврони для вас вже вишито, райська сотне.
ви летіть уперед по два ангели перед кожним.

Нульовий загін – сотня-віл, очей сповнений.
Тілу – кратери, а душі живій – по два ангели.
я Тріна))

вогні і води, води і вогні

темна водо во облацех,
що котиш тисячі сонць,
поки темна вода завмирає

(бо є вода - і є вода, і та і та є),

на бруківці плодючий ґрунт,
тала вода - і на сажі
квітнуть маківки маків.

твої тихі сліди тріпотять
чорним по чорному.
у стіні не тануть сніги,
зате тануть льоди
з того боку стіни вогню
і течуть струмки
водостоками.

темна водо во облацех,
благословен той час,
що закрив твій лик
і закинув у серце жар
вогняними потоками.

* * *

а на Грушевського - чули? - виросла копанка
аж до серця Землі.
звідти вийшов змій вогняний
як із пляшки джин.
там комети з метеоритами, і чумацький із сажі шлях,
і стрілець траєкторію вирахує -
та поцілить у небеса,
бо дороги ведуть туди,
а не в жоден у світі Рим.
я Тріна))

Дерево рим

Давно й далеко звідси - років із 26 тому,
на третьому поверсі 12-поверхівки
в тоді ще всуціль піщаному Думмар-аль-машру -
я спостерігала фіолетове дерево світла на півнеба.

Це як розкривши рота стояти перед таємницею всесвіту,
що явилася - ррраз! - просто посеред дня
посеред міста
посеред життя.

От уже спалахи висвічують електричні судини неба -
таємні ходи небесної води, а чи навпаки -
таємні ходи світла, яке крокує водними судинами.
(Це найкраща метафора - антиприродна й вигадана -
літератури, бо де тут зміст і де тут форма.)

Хай там як - а я бачу це дерево просто зараз посеред стіни,
аж усі енциклопедичні слова на літеру Р
ритмічно вистрибують і шикуються в лави рим.

Римарій - каже мені світ.

Хайтам'як - кажу я, це моє нове ім'я
я Тріна))

Щоб не забути)

Originally posted by cathgorch at В копилку идей.
Оригинал взят у janebr в В копилку идей.
Оригинал взят у _veda_ в В копилку идей.
Оригинал взят у lyonushka в Развивающие игры с крупой (манкой, гречкой, рисом...фасолью и макаронами)
Оригинал взят у taberko в Развивающие игры с крупой (манкой, гречкой, рисом...фасолью и макаронами)
Сегодня столько говорят о пользе сенсорных игр и необходимости занятий с сыпучими веществами для развития мелкой моторики и речи, что повторяться не буду. Именно "кухонные" игры с манкой, гречкой, рисом, фасолью и макаронами я выбрала для открытия рубрики "Игры и занятия с Главным Читателем".

Collapse )
А еще, конечно, мы варим и едим каши. А вы с крупами что делаете?



я Тріна))

Камус*

Вдяглася у воду, як у паранджу весільну.
Сувій-океан три царівни несуть у скрині.
Шлейф часу іде, та лишається шельф порогом –
кілька кроків ступи й увійдеш у сувій до Бога.
Нулі нескінченні поділено на парадигми,
і кожна з них – вир, стрічка Мебіуса, царівна.

*qāmūs

Зберігається тут
я Тріна))

Скумбрія на мангалі пророка

З чого складається рибальська сітка?
Який її зміст? Який її вміст? Яка її форма?

Рибальська сітка – довершена домівка буття,
слово і вислів – фразе-о!-логізм
(бо не дорівнює сумі значень своїх складників).

Як крізь неї минають води й часи?
Як у ній оселяється скумбрія,
котра потім приїде до мене –
попри всі перепони й пороги, затори й загати,
попри те, що в тихого продавця куплю її зовсім не я,
і все заради того, аби стати моєю
двосмужною скумбрією на мангалі пророка.

Осінні дими вже сплелися з туманами,
хоч до осені ще плисти й плисти,
уся її жертва – листя летить по воді.
Амінь.

зберігається тут
я Тріна))

Моя маленька обсерваторія-колодязь

Писати сюди -- як перебирати старі фотокартки. Не жити минулим чи згадувати. Радше відновити той стан, замаскуватися під сонячними окулярами, сховати в ніч, як у піч, щоб не видно ні тебе, ні тобі, зате чутно всі шерехи й шелести. Залізеш отак серед потоку сліпучого дня у глибокий темний колодязь -- і вже можеш зупинитися разом із миттю, що вислизає. Бо куди тут текти, на дні колодязя, куди тут вислизати, куди бігти? Сидиш собі й медитуєш. Живе життя, але не потік. Краса!